Система гарантування вкладів: життя у стилі “реформація”

“Мы строили, строили и наконец построили” – ця фраза з відомого радянського мультику непогано характеризує процес реформування вітчизняної системи гарантування вкладів фізосіб.

Після кількарічних дискусій, пауз і, знову ж таки, чергових дискусій нарешті Закон “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” було ухвалено Верховною Радою та підписано президентом. Вступити в дію цей нормативний акт має 21 вересня. Оскільки він не тільки передбачає доволі суттєвий перерозподіл регуляторних повноважень, а й установлює цілий ряд інших серйозних новацій для системи, можна констатувати, що у банківському секторі таки розпочато доволі серйозну реформу. Тим більше що її реалізація є однією з ключових умов надання Світовим банком другого траншу (на 350 млн. дол.) у рамках програми реабілітації фінансового сектору.

Узагальнені попередні оцінки реформи: надійність системи в її результаті має підвищитися. Водночас озвучується й низка застережень, які свідчать, що процес “строили-строили” таки має тривати.

Ще один господар

Закріплення за Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) функції виведення з ринку неплатоспроможних банків (шляхом продажу, ліквідації тощо) – одна з ключових новацій закону. До фонду вона перейшла від Національного банку. Цей факт на тлі розширення функціоналу ФГВФО щодо контролю над роботою банківської системи дає підстави деяким експертам говорити про появу “другого НБУ” на ринку.

У Національному банку такі побоювання вважають перебільшеними. Директор юридичного департаменту НБУ Віктор Новіков зазначає, що новий закон дасть можливість банківському регулятору зосередитися на виконанні основної функції, покладеної на Національний банк Конституцією, – підтримувати стабільність гривні. “Ці спекуляції мають зупинитися. В законі немає передачі від Національного банку функцій щодо пруденційного регулювання. Немає і механізмів фінансового оздоровлення або санації банку фондом”, – наголошує і старший фінансовий спеціаліст Світового банку Анжела Пригожина.

У цьому контексті важливим є питання субординації – хто кому підпорядкований і за що відповідає. З одного боку, в законі чітко вказано, що ФГВФО – незалежна структура. Згідно ж із іншими положеннями документа, фонд підзвітний НБУ та уряду. Хай там як, але тісна і продуктивна співпраця між НБУ та ФГВФО – життєво важлива. Без підтримки центробанку фонд просто не зможе освоїти той пласт відповідальності та повноважень, які він отримує.

Допомога НБУ знадобиться в тому числі для вирішення кадрового питання. Хоча, зокрема, директор генерального департаменту банківського нагляду Національного банку Олексій Ткаченко дипломатично зауважує, що у фонді достатньо хороший штат фахівців (у т.ч. з міжнародним досвідом), уже сьогодні розглядається можливість їх залучення до роботи у фінустановах, які нині ліквідовуються Нацбанком, – для додаткового набуття ними навичок.

Однак важливішим елементом взаємодії між ФГВФО та НБУ є фінансовий аспект. Як констатував В.Новіков, саме НБУ здійснюватиме первинне кредитування фонду для підтримки поточної ліквідності проблемних банків. Уряд же перекриватиме розриви у фінансуванні (вторинне кредитування). Крім того, не слід забувати, що Нацбанк делегуватиме своїх представників до адміністративної ради ФГВФО. Таким чином, реальних передумов для втрати Нацбанком ролі “першої скрипки” в банківському секторі не проглядається.

На практиці більш важливий момент для роботи банківської системи – це уникнення дублювання функцій регуляторів, а також додаткової (і не виправданої) бюрократизації роботи. Але і з цим проблем нібито не має виникнути. “Як зазначалося, фонд користуватиметься звітними матеріалами, які вже сьогодні направляються до НБУ. Це не збільшує непродуктивних витрат банків. Для нас це дуже важливо”, – зауважує голова наглядової ради Platinum Bank Юрій Блащук.

Новації для банків і вкладників

Чи не найзначніша новація для банків – це запровадження диференційованих внесків до фонду. Як констатується в законі, їх розрахунок має проводитися шляхом “зважування базової річної ставки збору за ступенем ризику”. За встановлення на законодавчому рівні такого порядку, коли більш схильні до ризику банки платитимуть більше, виступали раніше і НБУ, і міжнародні фінансові організації (МФО), і чимало банкірів. Це вважається більш справедливим підходом, ніж сьогоднішня “зрівнялівка”. До того ж така практика дуже поширена в світі – і в США, і в Канаді, і в низці європейських та азійських країн. Проти нововведення, щоправда, висловлювалися невеликі банки, конкурентоспроможність яких через цю новацію може знизитися (для багатьох з них вищі, ніж середньоринкові, депозитні ставки – ключовий “магніт” для залучення вкладників).

Певні застереження у цьому сенсі висловлюють і прибічники запровадження диференційованих внесків. Так, перший заступник голови правління Укргазбанку Станіслав Шлапак наголошує на необхідності створення такої системи, яка убезпечить від вибіркового підходу до банків і застосування інструменту як засобу тиску на окремих учасників ринку. На його думку, для цього формула розрахунку внесків має бути максимально прозорою, чіткою та зрозумілою.

У свою чергу, заступник директора-розпорядника ФГВФО Андрій Оленчик зауважує, що в законі прописана можливість, а не зобов’язання фонду їх запроваджувати. Крім того, коли (якщо) це і відбудеться, то несподіванки для ринку тут не буде – швидко, “за одну ніч”, відповідного рішення ніхто не прийматиме. І тут варто додати, що в законі є відповідні запобіжники – “методика оцінки ступеня ризиків банку для розрахунку диференційованих зборів встановлюється нормативно-правовим актом фонду, що підлягає погодженню з НБУ”.

Ще однією важливою нормою Закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” є підвищення регулярного збору з валютних вкладів фізосіб до 0,8% (для гривні цей показник залишився на старому рівні – 0,5%). Як зауважує Оленчик, це було політичне рішення, продиктоване курсом держави на дедоларизацію економіки та стимулювання інтересу в тому числі банків до роботи з гривнею. У свою чергу, С.Шлапак прогнозує, що зазначене нововведення спонукатиме банки й надалі знижувати ставки за валютними депозитами. Що він вважає корисним з точки зору зменшення ваги іноземної валюти в національній економіці.

Голова ж правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін говорить про необхідність піти ще радикальнішим шляхом і вивести валютні депозити з-під гарантій ФГВФО: “Долар – це іноземний цінний папір, який друкується в необмеженій кількості. Людина хоче в нього інвестувати, але чому ми повинні її в цьому підтримувати, при цьому розуміючи, що при кризах трапляється девальвація та зобов’язання фонду в валюті завжди зростають швидше, ніж у гривні?”.

Також, на думку Тимонькіна, більш логічним був би порядок, коли для розрахунку платежів до ФГВФО брався б не обсяг депозитів, а сума сплачених банком відсотків за вкладами: “Розмір відсоткових витрат у банку акумулює і розмір депозитного портфеля, і розмір ставок. Більше платиш за депозит – у тебе сума витрат зростає. А значить, більше плати у фонд”.

Доволі активно на банківському ринку нині дискутується й питання передбаченої в законі субсидіарної відповідальності власників банків, яку вони мають нести у випадку, якщо їхні дії чи бездіяльність призвели до збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників: “У разі отримання фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений фондом, фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів”.

За словами головного юриста НБУ Новікова, ця норма має як мінімум дисциплінувати банківських акціонерів та в перспективі сприяти, за необхідності, притягненню їх до відповідальності. Сприяти ж цьому має вироблення з часом відповідної судової практики. Водночас, як додає А.Пригожина зі Світового банку, ця норма не запрацює без підвищення якості роботи судової системи та посилення регулювання банківського сектору в частині розкриття інформації про реальних власників, нагляду за інсайдерським кредитуванням тощо.

Щоправда, у банківському середовищі лунала й критика зазначених положень. “Встановлення відповідальності згаданих осіб за зобов’язаннями банку всім своїм майном без наявності їх вини за настання протиправних дій (порушення законодавства, завдання істотних збитків та шкоди інтересам вкладників і кредиторів банку) не є доцільним як з урахуванням значної кількості суб’єктів, які відповідно до цієї пропозиції відносяться до субсидіарних боржників, так і з огляду на неадекватне зростання ризиків банківської діяльності, наприклад порівняно з діяльністю акціонерних товариств”, – наголошували, зокрема, в АУБ.

У дискусіях навколо Закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” чи не найбільшу увагу останнім часом приділено питанню відсутності положення, де чітко вказувався б розмір гарантії за депозитами. З огляду на норму, що максимальну суму відшкодування постраждалим від банкрутства банків вкладникам встановлюватиме адміністративна рада фонду, виникло побоювання (яке доволі активно тиражувалося в інформаційному просторі), що відповідна сума може зменшитися зі звичних в останні кілька років 150 тис. грн.

Річ у тому, що в статті 3 чинного поки що Закону “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” дійсно йдеться про гарантовані 150 тис. грн. Насправді там же є й ремарка, що ця норма діє тільки до 1 січня 2011 року. Тобто законодавчої 150-тисячної гарантії насправді не існує вже як мінімум 15 місяців, однак фактично вона зберігається завдяки відповідному рішенню адмінради ФГВФО.

Директор-розпорядник ФГВФО Олена Шарова наголошує, що цей статус-кво зберігатиметься й надалі, і саме 150 тис. грн. фонд повертатиме вкладникам.

Які нові законодавчі норми стовідсотково на руку вкладникам? Насамперед це скорочення термінів початку виплат після прийняття рішення про ліквідацію банку (з двох місяців до семи днів). Також уже не буде мораторію на виплату депозитів, термін яких закінчився (у разі нестачі в неплатоспроможного банку коштів на повернення вкладів це можна буде зробити за рахунок позики ФГВФО). Плюс зменшився строк введення тимчасової адміністрації в банк з року до трьох місяців, а для системоутворюючих банків – з 18 до 6 місяців, упродовж яких приймається рішення щодо виведення банку з ринку найменш витратним способом.

Perpetuum Mobile реформ

Попри позитиви, які очікуються зі вступом в дію нового закону, говорити про наближення України до найкращих світових практик поки що не доводиться. Тобто працювати ще однозначно є над чим.

За словами Пригожиної, щоб закон запрацював у нинішньому вигляді, потрібно, зокрема, допрацювати нормативно-правову базу НБУ, належно підготувати кадри фонду, укласти угоду про співпрацю між НБУ і ФГВФО. Зі свого боку Світовий банк готовий надавати технічну допомогу в цих процесах. Експерт також звертає увагу на те, що чимало положень, які записані в ухваленому законі, де-факто вже існували в інших документах, хоча, можливо, і не так чітко прописувалися. Інша справа, що вони практично не працювали. “У фонду не було ніякого практичного інструментарію протягом 24 годин, навіть місяця отримати гроші ні в Нацбанку, ні в уряду… Відповідну постанову Кабміну було випущено в 2011 році. А відповідний закон був ухвалений в 2001-му. Тобто на прийняття постанови пішло 10 років”, – наголошує Пригожина.

Експерти також звертають увагу на те, що зазначений закон може бути ефективним під час фінансової стабільності, чого не скажеш про періоди турбулентності і гострих фаз криз. На думку Теймура Багірова, радника віце-прем’єра С.Тігіпка, у випадку форс-мажорних обставин у країні таки доведеться приймати додаткові нормативні акти. Такої необхідності не виключають і Шлапак з Укргазбанку, і навіть директор генерального департаменту банківського нагляду НБУ Ткаченко.

На думку голови правління банку “Надра” Валентини Жуковської, через динамічність сучасних банківських відносин, ймовірно, виникне необхідність доповнення або конкретизації окремих норм новоухваленого Закону “Про систему гарантування…” при набутті ним чинності. Так, ефективною може бути конкретизація дій, які повинен запропонувати НБУ у разі, якщо система управління ризиками банку виявиться неефективною, і це може бути розцінено багатьма вкладниками як запорука стабільності банківської системи в цілому.

Тимонькін у цьому контексті вказує на необхідність коригувати критерії проблемності банків. Зокрема такого з них, як зниження власного капіталу на 10% упродовж місяця. За словами банкіра, відповідно до таких норм під час спалаху кризи може бути визнана проблемними левова частка учасників ринку. Крім того, це не зовсім коректно відносно фінустанов, які сумлінно формують резерви під неякісні кредити.

Натомість Блащук робить акцент на необхідності прозорої роботи ФГВФО, яка передбачає в тому числі регулярну публікацію звітів про свою роботу. Також він вважає надзвичайно важливим відповідальне ставлення органів державної влади до делегування своїх представників в адмінраду фонду (враховуючи значні повноваження цього органу). Основним же критерієм якості роботи ФГВФО фінансист вважає зростання частки відшкодувань його витрат, понесених на виплату вкладникам компенсацій (нині цей показник становить 4-5%, у США – 85%). Задля досягнення цієї мети він не виключає необхідності прив’язки заробітків співробітників ФГВФО до обсягу активів, які їм вдається зберегти чи якісно реалізувати. “Що відбувається, коли люди із зарплатою в 10 тис. грн. приходять туди, де мільярдний актив? Ми розуміємо – актив цей ріжеться нещадно на користь цієї людини”, – погоджується з такою тезою і Тимонькін.

У цьому ж вимірі важливо вдосконалювати механізми роботи фонду з активами банків-банкрутів. Як зазначає радник ліквідатора Укрпромбанку Ігор Власюк, на сьогодні існує низка перешкод і в судовій системі, і у виконавчій службі, які дають можливість несумлінним позичальникам ухилятися від виконання своїх зобов’язань. Для цивілізованої та ефективної організації ринку необхідно також оптимізувати податковий режим і систему оцінки активів. “Ринкова оцінка для нас залишатиметься дуже важливою. Там стільки намальовано, стільки обмежено, там Мінфін стільки понаписував! Вони начебто створили умови проти корупції, та саме корупціонери цим і користуються. Там немає ринкового підходу”, – зауважує Блащук.

На тлі дискусій навколо ФГВФО керівник банківського нагляду НБУ Ткаченко слушно зауважує про необхідність розвитку культури зваженого ставлення вкладників до вибору банків для розміщення власних заощаджень. Бо і фізособи (та юрособи) несуть відповідальність за власні рішення. Тож, якщо перефразувати відому мудрість, – на фонд покладайся, але й власного розуму тримайся.

Василь Пасочник

За матеріалами Дзеркало Тижня

Опубліковано у Публікації. Додати до закладок Постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


6 + сім =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>