Нюанси подружнього боргу

У зв’язку з правом кредитора пред’являти вимоги до поручителя є ймовірність виділення його частки у спільній сумісній власності подружжя.

На Україні досить часто зустрічаються ситуації, коли при отриманні кредитів у банках або кредитних спілках як поручителів виступають треті особи. Дані особи беруть на себе відповідальність відповідати всім своїм майном у разі невиконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором.

Необхідно відзначити, що при простроченні позичальником оплати за кредитним договором банк або кредитна спілка має право заявити вимоги про стягнення всієї суми солідарно з позичальника і з поручителя. Найчастіше так і відбувається, вимоги пред’являються як до позичальника, так і до поручителя.

Однак у зв’язку з правом кредитора пред’являти вимоги до поручителя виникає цікаве питання: на яке майно буде здійснено стягнення? Якщо на особисте майно поручителя, проблеми може і не виникнути. Однак якщо особистого майна немає, а поручитель знаходиться в зареєстрованому шлюбі, є ймовірність виділення його частки у спільній сумісній власності – а це вже проблема!

Справа в тому, що при укладанні кредитних договорів як банки, так і кредитні спілки, знаючи про те, що поручитель перебуває у шлюбі, як правило, не вимагають письмової згоди другого з подружжя на укладення даного договору. Слід також зазначити, що відповідно до пункту 3 глави 49 Цивільного кодексу України будь-які застереження чи застереження щодо укладення договору поруки відсутні. Таким чином, поручитель не зобов’язаний отримувати згоду або дозвіл у свого чоловіка на укладення даного договору.

Безумовно, суди йдуть шляхом задоволення позовів банків або кредитних спілок виходячи з положень договорів, згідно яким поручитель зобов’язаний нести солідарну відповідальність з позичальником. Однак як же бути з майновими інтересами і правами другого чоловіка?

Хотілося б навести конкретний приклад, щоб точніше розібратися з проблемами і законодавчими нормами, що регулюють відносини спільної власності при укладенні договору поруки.

Отже, розглянемо цивільну справу № -4202/11 (Приморський районний суд м. Одеси).

В якості позивача виступає Кредитна спілка “А”, відповідачами у справі виступають позичальник і поручитель – гр-н М. Слід звернути увагу на те, що у поручителя немає свого особистого майна, а саме: майна, яке він придбав до укладення шлюбу або отримав в дар або у спадщину під час шлюбу.

Однак у нього є трикімнатна квартира, яка є спільною сумісною власністю подружжя. Дружина поручителя, гр-на М., не знала про укладення даного договору. Відповідно, своєї згоди на укладання договору поруки вона не давала.

Досить цікавим є те, що позивач, крім солідарного стягнення, просить в якості забезпечення позову накласти арешт на квартиру поручителя, яка знаходиться у спільній сумісній власності. Звичайно ж, суд першої інстанції задовольняє це клопотання. Поручитель подає апеляційну скаргу на дане визначення, однак апеляційна інстанція залишає в силі ухвалу суду першої інстанції.

Прийнятим у справі рішенням задовольняються позовні вимоги, тобто стягується сума заборгованості солідарно з позичальника та поручителя.

На що ж буде звернене стягнення, якщо у поручителя немає особистого майна, а є тільки квартира, яка належить і йому, і його дружині? Виходячи з визначення суду щодо накладення арешту, випливає, що на квартиру може бути звернено стягнення, незважаючи на те, що права дружини будуть порушені.

У зв’язку з цим виникає питання, яким чином права і законні інтереси другого співвласника квартири – подружжя поручителя, – які в цьому випадку будуть порушені, будуть захищатися?

На практиці юристи та адвокати досить часто використовують спосіб захисту у вигляді подачі позову про визнання договору поруки недійсним. Підставою для визнання договору недійсним є частина 2 статті 65 Сімейного кодексу (СК) України, яка передбачає можливість звернення до суду одного з подружжя, якщо договір щодо спільного майна був укладений одним із подружжя без згоди на це другого з подружжя.

Деякі суди першої та апеляційної інстанцій задовольняли подібні позовні заяви, однак Верховний Суд України скасовував такі рішення, аргументуючи це тим, що чоловік підписав договір поручительства добровільно, а також тим, що договір поруки не передбачає умови розпорядження майном спільної сумісної власності подружжя, не підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації.

З одного боку, суд правий, поручитель, будучи дієздатною, дорослою особою, підписавши договір, віддавав звіт своїм діям і розумів значення, наслідки укладення даного договору.

Однак, з іншого боку, дружина поручителя, гр-на М., не має можливості реалізувати свої права по розпорядженню своїм же майном, так як на спільну сумісну власність поручителя, гр-на М., і його дружини був накладений арешт за зобов’язаннями поручителя , г-на М. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Дане право гарантується державою.

Так, як бути з порушеними правами подружжя поручителя? Чи є законний спосіб захисту її прав?

Вважаю, що законна форма захисту прав подружжя поручителя є, і полягає вона в наступному.

Відповідно до частини 1 статті 73 СК України та частини 6 статті 50 Закону України “Про виконавче провадження”, за зобов’язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернено лише на його особисте майно і на частку в праві спільної сумісної власності подружжя, яке виділено йому в натурі.

Відповідно до частини 2 статті 73 СК України звернення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, і те, що було отримано за договором, використано на її потреби.

Розглядаючи положення цієї статті в контексті нашої ситуації, необхідно зазначити наступне.

По-перше, поручитель, гр-н М., укладаючи договір, не повідомив дружину про це.

По-друге, виходячи з можливості звернення стягнення на квартиру, договір поруки був укладений не в інтересах сім’ї, навпаки – на шкоду її інтересам.

По-третє, поручитель нічого не отримував за даним договором, відповідно, нічого не пішло на потреби сім’ї.

Всі ці пункти свідчать про те, що відповідно до СК України на спільну сумісну власність, а в даному випадку на квартиру поручителя, не може бути звернено стягнення за договором поруки.

Таким чином, доцільним і вірним способом захисту прав подружжя поручителя буде подача позову до вимог про визнання договору поруки укладеним не в інтересах сім’ї. За договором поруки нічого не було отримано, тим більше, не було використано на потреби сім’ї.

Крім того, вважаю за необхідне заявляти вимоги про те, що на квартиру, яка знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, не може бути звернено стягнення за зобов’язаннями поручителя, які випливають з договору поруки.

Слід також зазначити, що даний спосіб випробуваний на практиці. Так, відповідно до визначення Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року у справі № 6-21952св.10 справу було повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції. Приймаючи таке рішення, Верховний Суд виходив з того, що суд першої інстанції не дав оцінку і не з’ясував, чи був укладений договір позики гр-ном В. в інтересах сім’ї, а також чи були отримані за цим договором кошти, використані на її потреби. Також ВСУ зазначив, що з’ясування цих обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки від цього залежить, чи може бути накладено стягнення на загальну спільну власність за борговим зобов’язанням.

Даний спосіб відображає законний шлях вирішення такої проблемної ситуації!

З нашого боку була також підготовлена ??і подана касаційна скарга, в якій ми наполягаємо на необхідності з’ясування судом факту укладення договору поручительства в інтересах або не в інтересах сім’ї.

Судова практика

Права кредитора співвласника

Відповідно до частини 1 статті 371 Цивільного кодексу України кредитор співвласника майна, що перебуває у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, може пред’явити позов про виділення частки із загального майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Тобто, відповідно до статті 366 Цивільного кодексу України, кредитор має право пред’явити позов про виділення частки із загального майна в натурі для звернення стягнення на неї. У разі неможливості виділення в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав і обов’язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Олександра ЧОРНИХ
Юридична практика № 16, 26 квітня 2012
Опубліковано у Корисно знати. Додати до закладок Постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


7 − = три

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>