Новий “депозитний” закон: усі ризики для вкладників і банків

Президент України Віктор Янукович 19 березня підписав Закон №4452-VI “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”. Раніше, 23 лютого, цей закон ухвалила Верховна Рада, і через півроку він набере чинності.

Закон містить низку суттєвих новацій. Зокрема, Національний банк передає право вводити тимчасову адміністрацію та ліквідовувати банки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

На думку опитаних “Главредом” експертів, з цим нововведенням пов’язано чимало ризиків. Наприклад, є загроза росту корумпованості Фонду через те, що до складу його керівництва відтепер можуть входити чиновники, народні депутати, застерігають економісти. Крім того, оскільки Фонд вперше буде змушений виконувати обов’язки, які раніше покладалися на Національний банк, він просто може виявитися неготовим до певних викликів. Зокрема, у Фонду немає інструментарію для фінансового оздоровлення банків, який має НБУ.

Крім того, цей документ не передбачає гарантованого повернення вкладникам депозитів до 150 тисяч гривень у разі банкрутства банку. Про це заявив член парламентського комітету з питань фінансів та банківської діяльності Станіслав Аржевітін. “З нового закону про гарантування вкладів зникла норма про гарантований депозит до 150 тисяч гривень, які раніше сплачував Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Тепер Фонд сам вирішуватиме, яку суму він сплачуватиме вкладнику”, – зазначив він.

Внаслідок цього нововведення, на думку економістів, можуть виникнути проблеми для самих банків: в результаті втрати високого ступеня захисту вкладів фізичних осіб зменшиться зацікавлення громадян нести гроші в банки. Тож експерти переконані, що ця новація є недоцільною, і вона не з’явилася б, якби відбулося належне професійне обговорення перед ухваленням цього закону.

Також експерти попереджають, що є загроза девалютизації, а згодом і тінізації валютного ринку в результаті збільшення розміру ставки регулярного збору з банків із вкладів фізичних осіб у валюті.

Економісти розповіли “Главреду” про найбільш суперечливі новації закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” та попередили про ризики, які ним створюються.

Олександр Сугоняко, голова Асоціації українських банків:

Прийняття закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” – це приклад того, як не можна приймати закони у Верховній Раді: одна рука махнула, всі проголосували, а ми в результаті маємо проблеми. Подібні законопроекти повинні опрацьовуватися разом із громадськими організаціями. Після голосування у першому читанні не відбулося жодних експертних обговорень, які дозволили б уникнути багатьох негативних новацій. А потім, у другому читанні прийняли закон, з яким фактично не були ознайомлені ні депутати, ні професійні об’єднання. Комітети протягли його через себе. Тому вся відповідальність за ухвалення закону такої якості та підписання його Президентом лежить виключно на парламентських комітетах, депутатах та Верховній Раді. Так працювати не можна, це не професійно.

Щодо суперечливих новацій. Передусім слід зазначити, що в 1,6 рази збільшено розмір ставки регулярного збору з банків із вкладів фізичних осіб у валюті. Тобто відтепер банки мусять більше платити за вклади в валюті. А значить, тепер банки припинятимуть приймати депозити у валюті. Це, по суті, додатковий податок, який банки змушені будуть платити у Фонд гарантування. Вони цього не робитимуть. В результаті це позбавить банківський сектор валютних заощаджень, і відбудеться девалютизація фінансового ринку.

В умовах нинішніх поганих економічних перспектив України, коли дефіцит торгівельного балансу майже такий, як був перед кризою 2008 року, а девальваційні очікування величезні і небезпідставні, недопускання валюти на фінансовий ринок призведе до тінізації валютного ринку. Отже, це було дуже “правильне” рішення на цей час.

За цим законом, Фонду довірили серйозну роботу з виведення проблемних банків із ринку, але вважаю неправильним покладання на Фонд права визначати розмір гарантованого державою вкладу.

Що стосується новації про те, що тепер не гарантується повернення вкладнику депозиту до 150 тисяч гривень, то вважаю неправильним наділення Фонду правом визначати розмір гарантованого державою вкладу. На мій погляд, цифра мала би бути чітко прописана в законі. Тому що це серйозно може дестабілізувати депозитний ринок.

Аби не з’являлися такі суперечливі новації, потрібні експертні обговорення законопроектів до їх ухвалення.

Сергій Терьохін, перший заступник голови Комітету ВРУ з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики, народний депутат України (БЮТ):

Закон набирає чинності за шість місяців, тобто ще півроку у нас існуватиме фіксована сума, за якою Фонд гарантування несе безумовну відповідальність. Згідно з ухваленим законом відбудеться перехід на відносну суму активів, які знаходяться в Фонді гарантування, тобто відносну суму внесків від банків. Коефіцієнт заміщення дуже маленький – 2,5%. Це дуже мало. Тобто банки, лобіюючи цей закон, пожлобилися. В результаті у банків будуть проблеми, оскільки чим вище ступінь захисту вкладів фізичних осіб, тим більше грошей несуть до них фізичні особи. У цьому випадку краще переплатити до Фонду певну суму від пасивів на звітну дату і отримати більшу довіру від вкладників, ніж недоплатити і отримати тіньовий оберт, або те, що вкладники понесуть гроші не в банки, а в інші фінансові інституції.

Отже, перехід від фіксованої суми гарантування на відносну зменшить зацікавленість громадян нести гроші в банк.

Загалом цей закон суперечить базовим директивам Євросоюзу. Тому що в ньому фізичні особи-підприємці та юридичні особи виключаються з системи гарантування вкладів. А директиви Євросоюзу говорять про безумовне гарантування вкладів будь-кого на однаковому рівні. Уявіть собі, які мотивації будуть у підприємців нести гроші в банк. Вони і так працюють в тіні через податкові новації. Навіть якщо підприємець ухилився від податків, давайте створимо системи, які б мотивували його вкладати гроші, отримані від його діяльності, в легальну фінансову систему. Але це не робиться.

Отже, не виконано директиву Євросоюзу про те, що Фонд має гарантувати вклади будь-яких осіб, незалежно від їх цивільно-правового стану, тобто фізичних осіб або фізичних осіб-підприємців, або юридичних осіб (вони прямо виключені з переліку в цьому законі).

Ще одна величезна проблема – порядок внутрішнього управління Фондом, створення і компетенції його керівних органів. На жаль, виникла примара тендерної палати, оскільки відповідно до закону до керівних органів будуть включатися якісь чиновники та навіть народні депутати. Це, безумовно, потягне за собою корупцію. Адже жодних економічних або адміністративних підстав для включення такого роду чиновників в цю організацію, яка фактично самостійно регулюється, не існує.

Отже, спосіб управління Фондом, який запропоновано законом, точно призведе до корупції і до прийняття рішень з особистих мотивів, а не на користь суспільству.

Віталій Кравчук, старший дослідник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій:

Загалом прийняття цього закону – позитивний крок. Даний закон суттєво розширює повноваження Фонду гарантування вкладів. Подібна модель активно використовується у багатьох країнах світу. Адже щоб Фонд міг ефективно працювати і справді щось гарантувати, у нього мають бути повноваження не тільки видавати гроші при ліквідації банків, але й максимізувати активи банків, які надходять для компенсації вкладів. На мій погляд, це абсолютно виправдана логіка.

Основний ризик полягає в тому, що Фонд може виявитися інституційно неготовим до того, щоб справлятися зі своїми повноваженнями. Це буде набагато гірше, ніж те, що зараз, оскільки повністю не використовуватиметься той потенціал, який створює закон. Хоча підготовка тривала задовго до прийняття закону.

Проте є ризик, пов’язаний з тим, що Фонд має менший досвід управління банками, ніж НБУ. Водночас і зараз сказати, що Національний банк відзначився великими досягненнями у ліквідації проблемних банків, не можна. Результати процесу ліквідації банків і так були невтішними, тому погіршувати ситуацію нема куди.

В контексті розширення повноважень важливо, щоб Фонд залишався незалежною структурою, яка б прагнула мінімізувати витрати на ліквідацію банків і повністю виплачувати вкладникам депозити. Це залежатиме від того, які персоналії прийматимуть рішення в цій інституції.

Не думаю, що у банків будуть проблеми, пов’язані з тим, що фізичні особи менше вкладатимуть кошти. Рівень обізнаності громадян про наявність цього фонду не є стовідсотковим. Нещодавні дослідження довели, що більше половини людей навіть не знали про існування Фонду гарантування вкладів та його функції. Втратити довіру до Фонду вкладники зможуть тільки тоді, коли у певному банку не проведуть виплати. Це малоймовірно, оскільки є можливість фінансування Фонду Національним банком. А в таких умовах малоймовірно, що фонд буде неспроможним проводити виплати.

Отже, ризики, що створюються цим законом, невеликі, а позитив від нього значно більший, ніж негатив.

Віктор Суслов, заслужений економіст України, екс-міністр економіки України:

Головна новація даного закону – передача функцій по роботі з проблемними банками Фонду гарантування вкладів. Це революційна зміна, яка детально обговорювалася під час підготовки закону. Національний банк таким чином нібито позбавився головного болю – роботи з проблемними банками. Але, можливо, тут криється велика помилка, яка згодом матиме складні наслідки.

Сьогодні НБУ здійснює нагляд за всіма комерційними банками. Хоча світова практика різна. Я, наприклад, був прибічником того, щоб поступово передавати банківський нагляд від Національного банку до центрального органу нагляду. У більшості європейських країн так і робиться, у них виробилася схема єдиного регулятора фінансових ринків, що здійснює нагляд і за банківським, і за небанківським сектором, а центральний банк в основному відповідає за грошово-кредитну політику.

В Україні не так. У нас існує три регулятори: Національний банк, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг та Комісія з цінних паперів та фондового ринку. Тепер можна було б переходити до єдиного регулятору, передаючи йому весь нагляд, у тому числі й за проблемними банками.

Україна пішла іншим шляхом, прийнявши цей закон. Вона, залишивши три фінансових регулятори, передала функцій роботи з проблемними банками Фонду гарантування вкладів. Думаю, це матиме негативні наслідки. Оскільки той орган, який щодня здійснює нагляд за фінансовою установою, контролює її звітність, перевіряє, достеменно знає ситуацію цієї установи. Таким органом для банківської системи є Національний банк. А Фонду, який не спостерігав за цими фінансовими установами, і отримав їх на стадії ліквідації, тобто установи у скрутному становищі, буде надзвичайно складно проводити адекватні заходи зі спасіння цих банків або із забезпечення виконання їх зобов’язань.

Досвід фінансової кризи свідчить про те, що найболючішою проблемою навіть для дуже потужного Національного банку із великим фінансуванням, високими зарплатами, безумовно, гарними фахівцями, була робота тимчасових адміністрацій у проблемних банках та ліквідація банків у випадку їх неплатоспроможності. У НБУ, крім спеціалістів, є і такий важіль, як надання кредитів проблемним установам, проведення заходів з їх санації (система заходів, які здійснюються, аби запобігти банкрутству, або щоб фінансово оздоровити підприємства та банки за допомогою держави та крупних банків). Нічого цього немає у Фонду гарантування вкладів. Тож в результаті прийняття цього закону, може тільки поглибитися проблема санації та ліквідації проблемних банків.

Крім того, у більшості країн, де були проблеми в банківській системі у 2008-2009 роках, або вводилися норми про підвищення меж гарантій вкладів по банках, або запроваджувалася безлімітна гарантія (на всю суму вкладу). Це робилося з метою запобігання найстрашнішому явищу, яке буває в банківській системі – масованому відтоку вкладів. Тому що при появі ознак неплатоспроможності окремих банків населення часто починає панікувати і забирати вклади з банків. Така ситуація була в США під час “Великої депресії”. Саме тоді й було введено в практику гарантування вкладів.

Норма про 150 тисяч гривень була введена в період кризи, восени 2008 року, для запобігання відтоку. Тоді це спрацювало позитивно. Правда, спрацювала й інша суперечлива норма, коли банк ввів мораторій на повернення вкладів – чимало банків просто не повертали вкладникам гроші. Але це був найгірший варіант. Краще коли люди йдуть до банку, знаючи, що їх вклад там гарантований. Тому не думаю, що слід було скасовувати цю норму.

Надія Майна

За матеріалами Главред

Опубліковано у Новини. Додати до закладок Постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


5 + дев'ять =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>