Діти боржника мають право на житло

При примусовій реалізації житлового приміщення боржника, за умови наявності неповнолітніх членів сім’ї, необхідне отримання попередньої згоди органів опіки та піклування, проте ДВС вважає інакше. У даній статті мова піде про примусову реалізацію державною виконавчою службою (ДВС) житлового приміщення боржника за умови наявності у неповнолітніх членів сім’ї боржника права користування зазначеним майном.

Світова фінансова криза призвела до того, що величезна кількість людей, що взяли в кредит нерухоме майно, не мають матеріальної можливості для погашення заборгованості перед банками. В результаті банківські установи здійснюють дії, спрямовані на звернення стягнення на іпотечне майно, використовуючи як правовий інструмент або виконавчий напис нотаріуса, або рішення суду. В кінцевому підсумку примусова реалізація нерухомого майна здійснюється через органи ДВС.

Однією з істотних умов укладення іпотечного договору для банківської установи, як правило, є відсутність зареєстрованих за даною адресою неповнолітніх дітей, щоб згодом не виникало проблем з їх виселенням. Крім того, часто в договорі іпотеки встановлюється заборона надалі реєструвати неповнолітніх дітей за адресою предмета іпотеки без згоди банку.

Беручи до уваги те, що відмова від права є нікчемною, а також те, що відповідно до положень Закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання на Україну” не може бути відмовлено в реєстрації дітей за місцем проживання батьків лише на підставі відповідного застереження в договорі іпотеки або договорі купівлі-продажу, правомірною є реєстрація за даною адресою неповнолітніх дітей після укладення договору іпотеки.

Згідно з приписами частини 4 статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, для укладення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібен попередній дозвіл органів опіки та піклування. Таким чином, законодавець встановив необхідність отримання попередньої згоди органів опіки та піклування не тільки щодо нерухомого майна, власником якого є дитина, але нерухомого майна, яким дитина має право лише користуватися. Також зазначена норма не містить застереження про те, що вона поширюється тільки на угоди, укладені батьками цих дітей.

Частиною 2 статті 18 Закону України “Про охорону дитинства” передбачено, що діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Спірним моментом правозастосування є необхідність отримання згоди органами ДВС при здійсненні примусової реалізації житла боржника, в якому проживає і зареєстрована дитина, так як ні Закон України “Про виконавче провадження”, ні Інструкція про проведення виконавчих дій не містять норми, що вимагає попередньої згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію такого описаного нерухомого майна. Однак, як уже було сказано, відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець при здійсненні своїх повноважень керується не тільки своїм спеціальним законом, а й іншими законодавчими актами, що стосуються даних правовідносин.

В роз’яснювальному листі директора Департаменту ДВС України вих. №25/7-33-41 від 20 січня 2007 року зазначено, що при зверненні стягнення на майно боржника та реалізації такого майна спеціалізованими організаціями на публічних торгах державний виконавець не потребує попереднього погодження з органами опіки та піклування. При цьому головним аргументом даного правового висновку вищої посадової особи Департаменту ДВС України було те, що звернення стягнення на майно боржника є правовим наслідком порушення останнім певного зобов’язання, і вказане повністю виключає волевиявлення боржника і не є угодою.

Таким чином, посадові особи органів ДВС вважають, що реалізація житла боржника, яким має право користуватися дитина, не є угодою і тому на дані правовідносини норми частини 4 статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” не поширюються.

Однак з даними висновком важко погодитися. Так, відповідно до частини 1 статті 62 Закону України “Про виконавче провадження”, реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу за законом, та майна, зазначеного в частині 8 статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на публічних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Поняття “публічні торги” встановлено в пункті 2.2 Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мін’юсту України №68/5 від 27 жовтня 1999 року, відповідно до якого “публічні торги – продаж майна, в результаті якого його власником стає покупець, який запропонував у ході торгів за нього найвищу ціну”. Таким чином, законодавець і Мін’юст України встановлюють, що реалізація майна боржника здійснюється шляхом його продажу, що саме по собі говорить про можливість застосування до даних правовідносин положень Цивільного кодексу України (ГК), так як саме в цьому кодифікованому нормативному акті міститься поняття продажу майна.

Як зазначалося раніше в роз’яснювальному листі керівника Департаменту ДВС України вих. №25/7-33-41 від 20 січня 2007 року, підставою невіднесення продажу майна на торгах до угоди було те, що у боржника – власника виставленого на торги нерухомого майна відсутнє вільне волевиявлення на продаж свого майна. Однак продавцем зазначеного нерухомого майна є не боржник, а відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, а значить, її можна віднести до угоди (договору купівлі-продажу).

Крім того, у статті 658 ЦК прямо зазначено, що можливий продаж майна у примусовому порядку не власником цього майна.

Таким чином, враховуючи положення частини 4 статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, а також те, що під час проведення громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець – учасник торгів і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, що організовує і проводить ці торги, державний виконавець зобов’язаний перед такими торгами отримати попередню згоду органу опіки та піклування.

Органи опіки та піклування вельми неохоче дають свою згоду на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, якщо у них немає іншого житла, навіть якщо з таким проханням звертаються не батьки дітей, а посадова особа органу ДВС.

Судова практика

При проведенні публічних торгів укладається угода

Досить суттєвою є правова позиція вищої судової інстанції щодо такого спірного правового моменту. А саме: заключається при примусовій реалізації органами ДВС нерухомого майна боржника угода або ж така дія не підпадає під її ознаки?

Ще 27 серпня 2003 року Верховний Суд України у своєму визначенні в рамках цивільної справи за позовом гр-на Л. до гр-на Ф. про виселення вказував, що “публічні торги за своєю правовою природою – це продаж майна, на яке звернено стягнення і яке підлягає реалізації. Власником цього майна стає покупець, який запропонував за нього в ході торгів найвищу ціну. Таким чином, під час проведення громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець – учасник громадських торгів, яким може бути фізична чи юридична особа, і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, яка організовує і проводить ці торги за договором з ДВС. Визнання угоди недійсною можливе з підстав, передбачених ГК”.

В зазначеному визначенні Верховного Суду України міститься два корисних для боржника правових висновки. По-перше, під час громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, тобто вона може бути визнана недійсною з підстав, передбачених ГК. І по-друге, сторонами такої угоди є покупець і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації. Тобто продавцем виставленого на громадські торги нерухомого майна боржника є не сам боржник, а відділ ДВС.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22 липня 2004 року по справі № 109/19-03, у перегляді якого відмовлено ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14 жовтня 2004 року.

Беручи до уваги те, що судова практика має особливість змінюватися з часом, дуже важливою є правова позиція з цього питання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У своєму визначенні від 21 вересня 2011 року по справі №6-11219св11 (№18396486 в Єдиному державному реєстрі судових рішень) колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначила таке: “Публічні торги за своєю правовою природою – це продаж майна, на яке звернено стягнення. Власником цього майна стає покупець, який запропонував за нього в ході торгів найвищу ціну. Таким чином, під час проведення громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець – учасник торгів і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, яка організовує і проводить ці громадські торги”.

Якщо зіставити тексти ухвал колегії суддів Верховного Суду України від 27 серпня 2003 року і колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року по питанню віднесення продажу майна на громадських торгах до угоди, то навіть з урахуванням того, що прийняття цих судових рішень розділяє більше 8 років, їх текст практично повністю збігається.

http://www.prostopravo.com.ua

Опубліковано у Корисно знати. Додати до закладок Постійне посилання.

1 коментар до Діти боржника мають право на житло

  1. Лілія коментує:

    Угода — поняття, яке використовувалося у цивільному законодавстві України до прийняття у 2003 році нового Цивільного кодексу України. Наразі замість терміну «угода» використовується термін «правочин»

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


− 2 = чотири

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>