Останні зміни в законодавстві у сфері кредитування

Стягнення прострочених заборгованостей по кредитах завжди було і залишається гострим питанням як для фінансових установ, так і для споживачів такого виду фінансових послуг. Перш за все це пов’язано з ліквідністю активів позичальника, на які можливо звернути стягнення, втратою позичальником та / або його поручителями платоспроможності та іншими труднощами, в тому числі юридичного характеру, що виникають в процесі стягнення.

У зв’язку з цим законодавець досить часто вносить зміни до чинного законодавства, спрямовані на врегулювання взаємовідносин між кредиторами і позичальниками. Одні з останніх змін були внесені Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг». Однак даний Закон, що вступив у силу 16 жовтня 2011 року, залишив як і раніше невирішеним значний ряд питань, а деякі його норми призвели до колізій з чинними положеннями законодавства.

Безумовно, одним з найбільш гострих питань є стягнення заборгованості з боржника – юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності, щодо якої порушено процедуру банкрутства. Отже, необхідно зазначити, що норми названого Закону дозволили нарешті розмежувати зобов’язання фізичних осіб та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

Так, позитивної оцінки заслуговує норма, згідно з якою в ліквідаційну масу не включається майно фізособи-підприємця, що є предметом застави за зобов’язаннями, не пов’язаними з підприємницькою діяльністю. Це дозволяє захистити інтереси кредитора і перешкоджає змішуванню зобов’язань позичальника як фізособи і як фізособи-підприємця.

Таким чином, широко рекламована процедура банкрутства ФОП в майбутньому не зможе звільнити позичальника від погашення кредитів, отриманих на особисті цілі.

Процедура банкрутства ФОП в майбутньому не зможе звільнити позичальника від погашення кредитів Разом з тим в положення, що регулюють процедуру банкрутства, були внесені зміни, до яких при відсутності необхідних супровідних змін у законодавство необхідно поставитися більш критично.

Так, новим Законом введена вимога про публікацію ухвали про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті судової влади України і, відповідно, подачі кредиторських вимог після такої публікації. При цьому діюча стаття 14 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон про банкрутство) залишилася без змін і встановлює, що кредиторські вимоги повинні бути заявлені протягом 30 днів з дня публікації відповідного оголошення в офіційних ЗМІ. Більше того, Закон «Про доступ до судових рішень» не встановлює вимог щодо внесення інформації про дату публікації відповідного судового рішення на веб-сторінці. А це призводить до неможливості визначити дату, з якої починається строк на подачу кредиторських вимог.

Крім того, законодавець у черговий раз обійшов увагою питання встановлення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Хоча цілком доцільним було б включити в пункт 6 статті 12 Закону про банкрутство положення, згідно з яким дія мораторію, серед іншого, не поширюється і на зобов’язання, забезпечені заставою. Адже беручи до уваги, що до моменту задоволення вимоги кредитора по зобов’язанню, забезпеченому заставою, майно, що становить предмет такої застави, не впливає на ліквідаційну масу, з якої задовольняються вимоги інших кредиторів, а отже, поширення мораторію на такі забезпечені кредиторські вимоги є недоцільним, призводить до затягування процесу і суперечить інтересам кредиторів. Цілком доцільним було б вивести з-під дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зобов’язання, забезпечені заставою.

Говорячи про заставу, також слід зазначити, що новим Законом частково врегульовано питання виселення мешканців у разі позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки і передбачена можливість виставляти предмет іпотеки на торги тричі (а не двічі, як раніше), але вже з 50% дисконтом.

Проте без уваги залишено введення лобійованого фінансовими установами права відчуження предмета іпотеки від імені іпотекодавця, а не від власного імені. Таким чином, іпотекодержатель (фінансова установа), не будучи власником предмета іпотеки, як і раніше не зможе ефективно звертати стягнення позасудовим способом.

Шляхом внесення змін до статті 388 Кримінального кодексу (далі – КК) Законом введена кримінальна відповідальність за незаконні дії з заставою. Безсумнівно, питання маніпулювання заставним майном (приховування, незаконне відчуження і т. п.) є досить наболілим. Проте внесення такої зміни є не до кінця продуманим. Так, стаття 388 КК відноситься до розділу злочинів проти правосуддя, тоді як за своєю суттю незаконні дії із заставою є злочинами проти приватної власності або ж у сфері господарської діяльності. Таким чином, логічніше було б передбачити цілий ряд норм, що встановлюють відповідальність за такі діяння, як приховування або надання завідомо неправдивої інформації про заставне майно, відчуження заставного майна, а також інші незаконні дії (розтрату, підміну, пошкодження, знищення і т. п. ) із заставним майном.

Також перегляду вимагають положення Цивільного кодексу і Закону «Про заставу» щодо припинення заставного зобов’язання. Так, чинні редакції названих законодавчих актів передбачають припинення застави серед іншого в зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Таким чином, ліквідація боржника за кредитним зобов’язанням неминуче веде до припинення зобов’язання заставодавця – третьої особи (майнового поручителя). Кредитору слід надати право звернути стягнення на майно, передане в заставу поручителем після виключення основного боржника з ЄДР Отже, кредитор не може звернути стягнення на майно, передане в заставу майновим поручителем. У зв’язку з цим з метою забезпечення прав кредиторів необхідно внести зміну, що дозволяє кредитору звернути стягнення на таке майно, скажімо, протягом 30 днів з моменту виключення юридичної особи або фізичної особи – підприємця – боржника за основним зобов’язанням із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Таким чином, від самого кредитора буде залежати втрата або збереження права застави.

Що ж до реструктуризації заборгованостей, то найбільш прогресивним є положення, що дозволяє банку в встановлених Законом випадках відносити до складу витрат зниження процентної ставки за непогашеним боргом. Таке право, надане банкам, грає і на користь сумлінного позичальника, і на користь банку.

А ось впровадження фіксованою і плаваючою процентних ставок однозначно дає переваги банкам, які просто не будуть пропонувати позичальникам програм кредитування, заснованих на фіксованій ставці, тому що в умовах нестабільної фінансової ситуації жоден банк добровільно не відмовиться від права в односторонньому порядку змінювати процентну ставку по кредиту.

Таким чином, прийнятий Закон вніс ряд позитивних змін у врегулювання кредитних відносин. При цьому законодавець намагався забезпечити максимальний баланс прав кредиторів і позичальників. Однак названі проблемні аспекти, які не були порушені в цьому документі, свідчать про необхідність внесення подальших змін до чинного законодавства.

http://www.prostopravo.com.ua

Опубліковано у Корисно знати. Додати до закладок Постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


× дев'ять = 72

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>