Коливання курсу – не підстава для зміни кредитного договору

За останні кілька років суб’єктами господарювання та фізичними особами – підприємцями було укладено величезна кількість кредитних договорів в іноземній валюті. Після настання фінансово-економічної кризи багато позичальників опинилися у важкому фінансовому становищі, що змусило їх винаходити різні способи зменшення платежів за кредитними договорами.

З недавнього часу, посилаючись на зміну економічної ситуації і коливання курсу валют, позичальники почали дуже активно звертатися до судів з метою зобов’язати фінансові установи вносити зміни до кредитних договорів в частині перерахунку заборгованості за курсом на момент отримання кредитів, ініціювати розірвання кредитних договорів і т.п . Незважаючи на неоднозначні рішення судів з цих питань (як на користь позичальників, так і на користь банків), з 21 листопада 2011 ситуація щодо деяких з них буде більш однозначною, і зовсім не на користь позичальників. Але про все по порядку.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (ЦК) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно зі статтею 1049 ЦК, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого самого роду та такої ж якості, як передані йому позикодавцем) у строк і в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України (ГК) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

21 листопада 2011 було опубліковано інформаційний лист Вищого господарського суду України (ВГСУ) за № 01-06/1624/2011, в якому він підкреслив, що зміна економічної ситуації і коливання курсу валют не можуть бути підставою для розірвання кредитного договору або для невиконання зобов’язань за кредитним договором.

Так, частиною 2 статті 652 ЦК встановлено наступне: якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, – змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

  1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
  2. зміна обставин зумовлена ??причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій старанності й обачності, які від неї вимагалися;
  3. виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
  4. із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена ??сторона.

Отже, закон пов’язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК, при істотній зміні обставин. (Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 травня 2011 року по справі № 53/325-09.)

Враховуючи те, що чинним законодавством України не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют, при укладанні договорів про кредитування саме в доларах США, тим самим беручи на себе зобов’язання повернути кредитні кошти в цій валюті, позивач був обізнаний, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, і зміна цього курсу, можливо, відбудеться, а тому повинен був передбачити і врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.

Крім того, зі змісту статей 1046, 1054 ЦК випливає, що відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Враховуючи це та укладаючи кредитні договори на значний (тривалий) строк, позивач свідомо прийняв на себе ризик зміни курсу української гривні до долара США.

До того ж, на думку судів, ризик коливання курсу гривні щодо курсу іноземної валюти не може розглядатися як помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, у зв’язку з тим, що підприємства як самостійні господарюючі суб’єкти, здійснюючи власну підприємницьку діяльність, самостійно приймали рішення про доцільність укладання кредитних договорів. Суди підтверджують те, що за ризики настання несприятливих наслідків у результаті укладення кредитних договорів, в тому числі і в разі погіршення економічної ситуації в країні, несуть відповідальність виключно позичальники. Уклавши кредитний договір на умовах, які в ньому вказані, позичальник фактично погодився з тим, що в існуючих на момент укладення договору умовах за результатами здійсненого ним комерційного розрахунку він буде мати можливість виконувати умови цього договору, а тому наступ для позивача несприятливих наслідків за договором є власним комерційним ризиком позичальника.

Відповідно до статті 42 ГК, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. За приписами статті 44 ГК, підприємництво здійснюється на основі: самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів вироблюваної продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику і т. д.

Що стосується посилань позичальників на те, що єдиним платіжним засобом в Україні є гривня та надання кредиту в доларах США порушує норми законодавства України, слід звернути увагу на наступне. Відповідно до статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно з частиною 1 статті 345 ГК, кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені такими Законом України “Про банки і банківську діяльність”.

Відповідно до статті 35 Закону України “Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів. Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК). Згідно з пунктом 2 статті 198 ГК, грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Статтею 3 декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (Декрет КМУ) передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань. Відповідно до статті 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися на Україну у випадках і в порядку, встановлених законом. Статті 47 і 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду використовуваної валюти.

Зазначені операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Статтею 2 вищевказаного Закону визначено поняття банківської ліцензії. Так, банківська ліцензія – це документ, який видається Національним банком України (НБУ) у порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, і на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі відповідного письмового дозволу (генеральної ліцензії) (пункт 2 статті 5 Декрету КМУ).

НБУ в своєму листі “Щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті” № 13-210/7871-22612 від 7 грудня 2009 року повідомив про те, що операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії.

Також відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14 жовтня 2004 року, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, при відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою (постанова Верховного Суду України від 21 березня 2011 року).

З вищевикладеного вбачається, що банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. А також те, що висновки деяких судів і позиції позичальників щодо того, що кредитні договори у цій частині суперечать законодавству Україні, є неправомірними.

Крім того, посилання деяких позичальників на форс-мажорні обставини не завжди дозволяють уникнути сплати простроченої заборгованості та пені за кредитними договорами. Як зазначала ДПАУ у своєму листі № 15183/7/23-5317 від 10 серпня 2004 року, проаналізувавши визначення форс-мажорних обставин, наведених в нормативних актах, та з метою однозначного тлумачення і використання в подальшій роботі, до форс-мажорних обставин слід відносити : надзвичайну і непереборну за наявних умов силу, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, скупчення снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув грунту, замерзання моря, закриття морських проток, що зустрічаються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і розвантаження, інше стихійне лихо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, аварія), що призводить до порушення умов укладених контрактів.

Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України “Про внесення змін до статті 6 Закону України” Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті “від 5 лютого 2004 підтвердженням форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати або іншої уповноваженої організації (органу ) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору. Статтею 14 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” встановлено, що Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів Україна, а також торговельні та портові звичаї, прийняті на Україну.

У міжнародній практиці питання про кваліфікацію тих чи інших обставин як підстав звільнення від відповідальності вирішується зовнішньоторговельним арбітражем (наприклад, Міжнародним комерційним судом при Торгово-промисловій палаті, Арбітражним судом Міжнародної торгової палати та ін.) Разом з тим офіційні документи, що свідчать про настання форс-мажорних обставин, можуть надаватися різними уповноваженими органами країн відповідно до їх національного законодавства, і статус таких органів також буде визначатися національним законодавством цих країн.

Враховуючи викладене, офіційним підтвердженням виникнення форс-мажорних обставин буде оригінал документа уповноваженого органу країни виникнення таких обставин, виконаний на фірмовому бланку організації з відповідними реквізитами: дата, вихідний номер, назва документа (свідоцтво, сертифікат, висновок, довідка тощо) , відповідний текст, підпис посадової особи, зазначення посади особи, яка підписала документ, відтиск печатки організації. Крім того, з метою підтвердження періоду дії форс-мажорних обставин у документі мають бути вказані період настання і закінчення дії непереборної сили. Як наслідок, зазначений документ не може прийматися до уваги у разі відсутності в ньому дати закінчення форс-мажорних обставин.

Офіційне підтвердження виникнення форс-мажорних обставин повинно бути легалізоване в консульській установі України в державі, де мали місце обставини непереборної сили, або засвідчене в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано в Міністерстві закордонних справ України.

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що непередбачуваний характер кризових явищ у фінансовій сфері та реальному секторі економіки Україною і всього світу все ж не дозволить суб’єктам господарювання уникнути в повному обсязі кредитних зобов’язань перед фінансовими установами.

Судові спори

Правова позиція позичальників

Позичальники щоб уникнути проблем з банками протягом 2010-2011 років активно зверталися до судів з приводу зміни в судовому порядку кредитних договорів в частині перерахунку заборгованості за курсом, що діяв на момент отримання кредитів. Позиція позичальників обгрунтовувалася тим, що статтею 651 ЦК передбачено можливу зміну або розірвання кредитного договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах (стаття 652 ЦК). Деякі суди задовольняли вимоги позичальників і визнавали валютне коливання істотною зміною обставин, інші ж – навпаки, відмовляли в задоволенні схожих позовних вимог.

ВГСУ на боці позичальника

У той же час слід звернути увагу на те, що ВГСУ приймалися рішення, в яких було викладено підхід до фінансової кризи як основи для звільнення від відповідальності. Так, наприклад, у постанові № 16/205 від 28 травня 2009 року вплив фінансової кризи було враховано, а відповідач фактично позбавлений від обов’язку зі сплати неустойки, виходячи з наступного:

“… Своєчасному розрахунку з позивачем перешкодив світова економічна криза, існування якого є загальновідомим фактом і не потребує доведення. У порядку пункту 3 статті 83 ГПК України суд при ухваленні рішення має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), а тому повністю звільнити відповідача від відповідальності за цими платежами суд не може. Право зменшення розміру неустойки передбачено частиною 3 статті 551 ЦК, а саме: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків і при наявності інших обставин, що мают істотне значення. Касаційна інстанція вважає, що суд правомірно і обгрунтовано застосував своє право на зменшення розмірів штрафу та пені до стягнення з відповідача ** грн штрафу і ** грн пені, враховуючи при цьому наступні обставини:

  • фінансова криза негативно вплинула на грошовий обіг і можливість своєчасного виконання господарських зобов’язань усіх без винятку суб’єктів підприємницької діяльності, що вплинуло й на розрахунки відповідача з позивачем;
  • штраф і пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов’язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи і витрати позивач не може. Тому при зменшенні розміру штрафу і пені позивач не несе значного негативного наслідки у своєму фінансовому стані;
  • крім стягнення штрафу і пені, позивач нараховує і стягує відсотки річних та інфляційні, які певною мірою компенсують знецінення не сплачених коштів відповідачем;
  • відповідач не ухиляється від повернення заборгованості позивачу, що підтверджується сплатою у ході розгляду справи **** грн заборгованості;
  • сума штрафу та пені в цілому складає **** грн, тобто майже п’яту частину основного боргу відповідача, і є невідповідною”.

http://www.prostopravo.com.ua

Опубліковано у Корисно знати | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

1 коментар до Коливання курсу – не підстава для зміни кредитного договору

  1. Андрій коментує:

    Дякую! дуже цікава стаття!
    До речі з цього приводу досить обгрунтовано написано і тут:
    http://www.pravoconsult.com.ua/novina-v-ukrayini-kurs-valyut-ne-vplivaye-na-kreditnij-dogovir/

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


7 + = вісім

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>