Норми закону про захист споживачів поширюються в тому числі і на виконання кредитних договорів – Конституційний суд

Конституційний суд оприлюднив ухвалене 10 листопада 2011 рішення, відкритого на підставі конституційного звернення громадянина Степаненко Андрія Миколайовича. Останній просив дати офіційне тлумачення ряду положень Закону “Про захист прав споживачів” у їх взаємозв’язку зі статтею 42 Конституції (згідно з якою держава захищає права споживачів).

Заявник стверджував, що суди поширюють дію Закону лише на процес укладення договору споживчого кредиту, а органи виконавчої влади – також і на стадію виконання.

Зокрема, його цікавила офіційна інтерпретація положень:

- Пункту 23 статті 1 Закону, згідно з яким споживчим кредитом вважаються кошти, надані кредитодавцем, у тому числі і банком, на придбання продукції;

- Абзацу другого частини четвертої статті 11 Закону, згідно з яким споживач не зобов’язаний сплачувати будь-які кредитодавцю збори, відсотки, комісії, інші вартісні елементи кредиту, не зазначені в договорі;

- Пункту 2 частини сьомої статті 11 Закону, згідно з яким право відкликання згоди на укладення кредитного договору без пояснення причин протягом 14 календарних днів з моменту його укладення не поширюється на споживчі кредити на придбання житла;

- Частини восьмої статті 18 Закону, згідно з якою нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь останніх;

- Частини третьої статті 22 Закону, згідно з якою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов’язаними з порушенням їх прав.

КСУ не прокоментував норми статей 18 і 22 Закону, пославшись на відсутність доказів того, що вони по-різному застосовуються на практиці. Що ж стосується інших положень, то відносно них був винесений наступний “вердикт” – дія цих норм поширюється на всі відносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення договору, так і під час його виконання .

Дуже цікаве і показове мотивування суду. Він підкреслює, що держава зобов’язана забезпечити баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, інтересами банків і правами споживачів кредитів. Споживачам, як зазначає КСУ, об’єктивно не вистачає знань для правильного вибору товару (в даному випадку – кредиту) і для укладення договору про придбання такого товару (кредиту).

Саме тому мета держави – забезпечити особливий захист інтересів слабшого – споживача кредиту, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах. Все це – підстава для обмеження свободи договору та встановлення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування і на етапі укладання, і на етапі виконання договорів.

http://www.prostopravo.com.ua

Опубліковано у Новини. Додати до закладок Постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


+ два = 10

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>