Грошово-кредитні відносин: де, коли, як?

Вважаючи на сучасний стан національної економіки, високу ступінь залежності бізнесу від позичкового капіталу та, відповідно, наявність нагальної потреби в доступніших кредитних ресурсах, тема кредитних відносин в Україні залишається актуальною. Враховуючи її важливість як для представників бізнесових кіл, так і для пересічних громадян, здійснимо огляд основних складових кредитних відносин, а також практичних аспектів і особливостей здійснення кредитування.

Перш за все необхідно визначити поняття “кредитні відносини”, які відповідно до економічної теорії є частиною загальноекономічних відносин, пов’язаних із наданням коштів у позику і поверненням їх разом із певним відсотком. Таким чином, кредитними відносинами є відносини, що виникають між суб’єктами таких відносин з приводу отримання кредиту, його повернення та здійснення оплати за користування кредитними ресурсами у вигляді визначеного проценту.

Сторонами у кредитних відносинах є позичальник або боржник (особа, яка отримує позику або кредит) та, відповідно, позикодавець або кредитор (особа, яка надає таку позику).

Суб’єктами подібних відносин залежно від їх виду можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, а також, у деяких випадках, держава в особі уповноважених органів. Водночас є певні види кредитних відносин, у яких коло осіб, що мають право виступати суб’єктами таких відносин (здійснювати окремі види діяльності), обмежене законом.

Наприклад, ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що при укладанні кредитного договору кредитодавцем має виступати лише банк або інша фінансова установа. Відтак, законом встановлені певні вимоги до суб’єктів кредитних відносин, відповідність яким є обов’язковою при здійсненні визначених кредитних операцій.

Принципи

Упродовж багатьох років кредитні відносини носили або грошово-кредитний, або товарно-кредитний характер. Нескладно здогадатися, що в першому випадку предметом кредиту є грошові кошти, а у другому – товари та інші матеріальні цінності, які передаються у власність юридичним чи фізичним особам на умовах відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під певний відсоток.

Сьогодні значного поширення набули грошово-кредитні відносини. Учасники ринку фінансових послуг пропонують великий вибір кредитних продуктів, створених з метою задоволення потреб позичальників та отримання прибутку. Сучасні кредитні програми дозволяють обрати найприйнятніший варіант отримання кредитних коштів з урахуванням мети отримання кредиту, можливості його обслуговування, забезпечення його повернення та багатьох інших чинників.

Як і будь-які інші види відносин, кредитні відносини базуються на певних принципах, до яких, зокрема, належать:

• цільове призначення. Позичальник повинен чітко визначити мету, з якою будуть витрачені позичені кошти. Мета погоджується обома сторонами, які вступають у кредитні відносини, та зазначається у кредитному договорі;

• строковість. Кредитодавець та позичальник повинні чітко визначити термін користування кредитом та відобразити його у кредитному договорі;

• поверненість позиченої вартості. Позичальник повинен повернути кредитору отриманий кредит;

• забезпеченість. Позичальник та кредитодавець повинні вжити заходів, що гарантують повернення кредиту у визначені строки;

• оплатність. Позичальник повинен сплатити кредитодавцю за користування кредитними коштами певний відсоток, визначений сторонами у кредитному договорі.

Обов’язок дотримання названих принципів при здійсненні кредитних операцій, які є основною складовою кредитних відносин, матеріалізований у нормах чинного законодавства України.

Відтак ч. 5 ст. 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачає обов’язок банку дотримуватись основних принципів кредитування при здійсненні кредитних операцій, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, а також дотримуватися встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Норми ст. 1054 та 1056-1 ЦКУ також передбачають обов’язок дотримуватись основних принципів кредитування та відображення відповідних умов у кредитному договорі.

Розділ 2 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (затвердженого постановою правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03.08.2000 р. за № 474/4695) містить визначення кредитної операції.

Відповідно до розділу 2 названого положення кредитні операції (кредит) визначаються як вид активних операцій, пов’язаних із наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також наданням гарантій, поручительств, авалів, розміщенням депозитів, проведенням факторингових операцій, фінансового лізингу, видачею кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яким продовженням строку погашення боргу, яке надане в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання зі сплати процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу).

Одними з найцікавіших операцій є отримання звичайного кредиту, оскільки існує великий перелік різноманітних кредитних програм та продуктів, та укладення кредитного договору, оскільки саме ця операція є найпоширенішою в загальній масі кредитних відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, а також обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Захист прав споживачів

Ще однією особливістю надання кредиту фізичній особі на цілі, не пов’язані зі здійсненням підприємницької діяльності, є необхідність врахування норм Закону України “Про захист прав споживачів” (далі – Закон про ЗПС).

Згідно з визначенням, наведеним у п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону про ЗПС, споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Статтею 11 Закону про ЗПС передбачений обов’язок кредитодавця перед укладенням кредитного договору повідомити споживачеві у письмовій формі низку даних, зокрема, мету, з якою може бути витрачений споживчий кредит, тип відсоткової ставки, суму, на яку може бути виданий кредит, тощо.

Також ст. 11 Закону про ЗПС передбачена інформація, що має зазначатися у кредитному договорі. До неї, зокрема, належать право дострокового повернення кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача тощо.

Отже, законодавець подбав про права фізичних осіб, які отримують кредити на власні потреби, закріпивши їхні права у нормах чинного законодавства, зокрема, у Законі про ЗПС. Проте питання, наскільки обізнані споживачі зі своїми правами та чи вміють вони ними користуватися, залишається відкритим.

Валентин ГЛІНСЬКИЙ (Правовий тиждень, № 9-10, 3 березня 2011)

Опубліковано у Публікації. Додати до закладок Постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


× сім = 14

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>