Капітальна залежність

Під час останнього візиту до Києва директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду Домінік Стросс-Кан підтвердив можливість отримання Україною другого кредитного траншу – $1,56 млрд – до 30 листопада. Навряд чи уряд Миколи Азарова відмовиться від цих грошей. Останні дані Рахункової палати свідчать, що в січні-вересні 2010 року до загального фонду держбюджету залучено надходжень на 7,2 млрд. грн. менше, ніж було заплановано. Це з урахуванням того, що 14,5 млрд грн податків зібрали авансом. Відповідно, видатки держави в січні-вересні не було профінансовано на 4,8 млрд грн, або на 2,7%. Це при тому, що в другій декаді вересня уряд розмістив суверенних єврооблігацій на $2 млрд, в серпні позичив $1,89 млрд у МВФ, а 10,4 млрд грн заборгованості держави з ПДВ (близько 65%) оформив майже неліквідними облігаціями. Темпи поглиблення боргової ями видаються просто шаленими на тлі неспроможності держави звести дебет із кредитом без зовнішніх капітальних ін’єкцій. І ця політика, напевно, триватиме і 2011 року, загалом уряд домовився з МВФ про отримання астрономічного кредиту – $15,2 млрд.

Індикатори в теорії

Офіційна позиція керівництва будь-якого уряду та НБУ (нинішні – не виняток) – поки борг держави не досяг граничної позначки – 60% ВВП, боятися дефолту не варто. Зазвичай адепти такого погляду апелюють до загальновизнаних макроекономічних теорій, не беручи до уваги їх очевидну неспроможність пояснити кризові економічні процеси у світі. Ще 2004 року валовий зовнішній борг України становив $23,8 млрд, а станом на 1 січня 2010-го лише суверенні зобов’язання (включно з кредитами, наданими державним банкам та компаніям) перевищили $32 млрд – близько 31% ВВП країни.

Чи є критичним поглиблення боргової ями на практиці?.. Порівняння параметрів державного боргу України з аналогічними показниками у США (ще в жовтні 2008-го він перевищив 77,4% ВВП і становив $11,3 трлн) чи, скажімо, у тій же Греції (співвідношення її зобов’язань до ВВП – понад 115%) не дає відповіді на це запитання. Сполучені Штати, на відміну від української держави, емітують валюту, в якій номіновано суверенні зобов’язання, і лише з огляду на цей чинник (є й безліч інших) можуть дозволити собі розкіш життя в борг (питання межі – з іншої опери). Греція майже відчула примхи такого життя – 2009 року країна опинилась у вкрай складному становищі. Аби локалізувати кризові процеси й не допустити ланцюгової реакції в межах Євросоюзу, наднаціональні органи ЄС виділили грекам навесні 2010-го (!) 80 млрд євро. Ще 30 млрд євро відвантажив МВФ. Термін кредитування – три роки, середньозважена відсоткова ставка – 4,3%. Очевидно, що ні хто й ніколи не надасть Україні таких грошей і на таких умовах. Відповідно, уряд і Нацбанк мають тверезо оцінювати можливості вітчизняної економіки та реалістичність погашення й обслуговування зовнішніх зобов’язань держави, а не обмежуватися формальним співвідношенням боргів до ВВП. Таких оцінок, на жаль, немає.

Є побоювання, висловлене джерелом у керівництві НБУ, що 2012 року країну очікують нові економічні труднощі, адже виплати за держпозиками сягнуть неприпустимої для держбюджету суми – понад $2,2 млрд. Водночас це саме джерело запевнило, що боргове навантаження не має позначитись на курсі гривні щодо долара США (саме в цій ВКВ було номіновано 55% боргів України станом на 1 липня 2010-го, без урахування боргів державних банків та компаній). Причина впевненості регулятора в тому, що обсяг його резервних активів (на початку жовтня становив близько $34,7 млрд) перевищує сукупний обсяг держборгу, себто – в засіках вітчизни достатньо ВКВ. Але ж це у статиці! В динаміці спостерігаються вкрай невтішні тенденції: зокрема, четвертий місяць поспіль надходження валюти в країну від експорту товарів та послуг не перекривають її відпливу від імпорту (за підсумками жовтня, від’ємне торговельне сальдо становило $0,8 млрд). І ніхто не гарантує, що в 2011-2012 роках цей тренд зміниться. А підтримка курсу нацвалюти щодо долара США за рахунок збільшення запозичень (у січні-вересні 2010-го року профіцит капітального та фінансового рахунків сягнув $7,3 млрд) – це шлях у нікуди. Рано чи пізно ці борги доведеться повертати. І тоді – дефолт.

Нюанси практики

Та й взагалі – наївно оцінювати стійкість вітчизняної економіки лише з огляду на параметри державного боргу, без урахування зобов’язань корпоративного сектора. Неважко помітити, скажімо, що зменшення зов нішніх боргів українських банків із 1 січня 2009-го по 1 липня 2010 року – з $39,5 млрд до $28,2 млрд – практично еквівалентне збільшенню зобов’язань держави. Прямо кажучи – від початку кризи в Україні триває процес перекачування валютних боргів банків та корпорацій у державні. За прем’єрства Юлії Тимошенко все було елегантно – обрані фінустанови брали в НБУ гривневі кредити й купували у нього ж долари. “Регулятор, по суті, поводився, як агент західного капіталу, наполягаючи на цих операціях. Маючи такого партнера в Україні, МВФ радо погодився позичити гроші нашій державі, досягши своєї мети: українські організації повернули західним партнерам частину раніше отриманих кредитів”, – коментує процес екс-міністр економіки Віктор Суслов. За його даними, комерційні банки досі не повернули НБУ 38 млрд грн кредитів рефінансування (левова частка наданих у 2008-2009 рр.).

За прем’єрства Миколи Азарова процес перекачування корпоративних боргів у зобов’язання держави поставили, так би мовити, на промислову основу. Підбивати підсумки ще рано, але попередні висновки зробити варто. Статті 76 та 78 держбюджету-2010 дозволяють уряду (без погодження з Верховною Радою, себто – на свій розсуд) коригувати величину державного боргу, а також спрямовувати на “проекти розвитку” кошти, позичені у міжнародних фінансових інституцій понад план. Механізм застосування цих статей мав розробити Кабмін, і буквально за місяць до отримання першого траншу від МВФ це було зроблено: урядовою постановою №570 утворено новий орган влади – Держагентство з управління національними проектами. До сфери його компетенції, зокрема, віднесено розроблення проектних пропозицій, їх технікоекономічне обґрунтування, подання на затвердження уряду та подальшу реалізацію проектів. Принципи роботи Держагентства (регламентовані постановою №570) дуже схожі на спробу реанімувати кредитування комерційних фірм під держгарантії: простимулювали чиновників, обґрунтували, оформили, отримали кошти, витратили…Нескромно, але зі смаком. У другій половині 1990-х років схожий механізм працював в Україні з розмахом, результат – офіційно підтверджено, що станом на 11 серпня 2006-го 52 підприємства заборгували уряду ?907,3 млн, $580,4 млн, 1272,7 млн японських єн, 81,3 млн грн. Крайніх не знайшли.

Не хочеться вірити в те, що чиновники робитимуть бізнес на нарощуванні державного боргу в 2010-2011 роках. Хоча й очевидно, що за наявної стратегії освоєння позик боргова снігова лавина рано чи пізно накриє країну. “Долар – це наша валюта, але ваша проблема”, – заявив якось міністр фінансів США Джон Коннеллі європейським чиновникам… Із початком кризи деякі українські компанії, банки та домогосподарства на власних кишенях відчули всі примхи курсової залежності, масштаби та ступінь ризиків якої для суб’єктів вітчизняної економіки у міру накопичення держборгу лише зростатимуть.

Сергій ДЕМЕНТЬЄВ (Главред, № 46, 8-14 листопада 2010)

Опубліковано у Публікації. Додати до закладок Постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


8 + шість =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>